АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження №22-ц/774/3092/13 Головуючий 1-ої інстанції - Маймур Ф.Ф.
Категорія 46 Доповідач - Макаров М.О.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 серпня 2013 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Красвітної Т.П., Міхеєвої В.Ю.
при секретарі - Завідонової К.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за
апеляційними скаргами ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2-ОСОБА_15 на
рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2013 року по справі
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання договору недійсним, визнання права власності та поділ майна подружжя, -
в с т а н о в и л а:
У квітні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, посилаючись на те, що вони з відповідачем ОСОБА_2 перебували з 27 квітня 2001 року в зареєстрованому шлюбі та проживали разом, під час якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_6 За час перебування у шлюбі вони набули майно, яке є їх спільною сумісною власністю, а саме квартиру АДРЕСА_1, яка була придбана відповідно до договору ВВК № 659507 купівлі продажу від 12 серпня 2004 року. Вказана квартира є однокімнатною, загальною площею 28, 2 кв.м., житлова площа складає 15, 9 кв.м., відповідач не бажає добровільно поділити спірну квартиру, у зв'язку чим перешкоджає йому та їх неповнолітній дитині в здійснення права по розпорядженню майном. Крім того, позивач просив відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи те, що донька проживає з ним, вона повністю знаходиться на його утриманні, а також він забезпечує її всім необхідним та весь час проводить з нею, піклується про її фізичний, духовний та моральний розвиток, вважає, що дані обставини є вагомими для збільшення частки позивача в поділі спірної квартири, з урахуванням інтересів дитини, а тому просив поділити спільне майно подружжя, а саме квартиру АДРЕСА_1, шляхом присудження позивачу 2/3 частини квартири та стягнення з відповідача грошової компенсації на користь позивача вартості 2/3 частини зазначеної квартири, а також покласти на відповідача судові витрати.
У лютому 2012 року ОСОБА_2 також звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання договору недійсним, визнання права власності та поділ майна подружжя, посилаючись на те, що в 2004 році вона з відповідачем ОСОБА_1 на сумісні кошти купили квартиру АДРЕСА_2, зазначена квартира була зареєстрована на відповідача, оскільки позивач ОСОБА_2 повністю довіряла відповідачу. Проте, 23 липня 2010 року відповідачем без її згоди було укладено договір дарування квартири, відповідно до умов якого він подарував ОСОБА_4 вказану квартиру. Вважає, що для укладання одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово, але відповідної згоди від неї не було, у зв'язку з чим відповідач ОСОБА_1 незаконно подарував цю квартиру, яка знаходилась у їхній спільній сумісній власності, а тому позбавив її права власності на 1/2 частину зазначеної квартири. Також позивач посилається на те, що вона за кошти, які отримала у спадщину, придбала квартиру АДРЕСА_1, а відповідач ОСОБА_1 лише вчинив правочин від її імені, а тому зазначена квартира є особистою приватною власністю позивача ОСОБА_2 Враховуючи викладене ОСОБА_2 з урахуванням уточнень просить визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 від 23 липня 2010 року, визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1, розділити спільне нажите майно, а саме визначити за нею та відповідачем ОСОБА_1 право власності по 1/2 частки квартири АДРЕСА_2, а також судові витрати покласти на відповідача ОСОБА_1
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено (а.с. 193).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити, вказуючи на те, що рішення суду постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права (а.с. 203).
В апеляційній скаргі ОСОБА_2 посилаючись на порушення судом норм процесуального права та матеріального права, просить рішення суду змінити та задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі (а.с. 223).
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що квартира АДРЕСА_1 була придбана за кошти, що були отримані ОСОБА_2 як компенсація за належну їй частину спадщини, а тому вона належить ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності, а також при даруванні квартири АДРЕСА_2 та при посвідчені договору дарування приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_5 були виконанні всі необхідні дії та ОСОБА_2 була надана згода на відчуження цієї квартири, у зв'язку з чим вказана квартира відчужена саме за згодою подружжя.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 27 квітня 2001 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували з 27 квітня 2001 року у шлюбі, який на підставі рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2012 року було розірвано (а.с. 12, 189 Т.1).
Від подружнього життя сторін у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_6, яка перебуває на утриманні батька ОСОБА_1 (а.с. 13 Т.1).
Відповідно до договору купівлі-продажу 53/100 частин квартири від 12 серпня 2004 року укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_1, останній придбав 53/100 частин квартири АДРЕСА_2, а згідно договору купівлі-продажу 47/100 частин квартири від 12 серпня 2004 року, укладеного між ОСОБА_9, яка діяла від імені ОСОБА_10, та ОСОБА_1, останній придбав 47/100 частин цієї квартири, яка в цілому була зареєстрована за ОСОБА_1 (а.с. 124-133 Т.1)
Крім того, судом встановлено, що 11 серпня 2004 року було посвідчено довіреність, яку надала ОСОБА_2 ОСОБА_1, в якій останній має право набувати на ім'я ОСОБА_2 за ціну та на умовах за своїм розсудом будь-які житлові або нежитлові приміщення у місті Дніпропетровську, оформлювати відповідні документи, одержувати та сплачувати належні гроші та всі необхідні документи, з правом одержання витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 17 Т.1), а 12 серпня 2004 року було укладено договір купівлі-продажу між ОСОБА_12 та ОСОБА_1, який діяв від імені ОСОБА_2, в якому ОСОБА_12 продав, а ОСОБА_2 купила квартиру АДРЕСА_1, та яка була зареєстрована за ОСОБА_2 (а.с. 14-16 Т.1).
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно із ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту, а ст. 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ст. 368 ч.3 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу а згідно ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Враховуючи викладене, а також те, що вищевказані квартири були придбані подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 саме під час їхнього шлюбу, колегія суддів вважає, що це майно є спільною сумісною власністю подружжя.
Також судом встановлено, що 23 липня 2010 року було укладено договір дарування між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, відповідно до якого ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_4 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_2, цей договір було посвідчено нотаріально та зареєстровано в реєстрі за №2667 (а.с. 122 Т.1).
Відповідно ч.2 ст. 369 ЦК України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.
Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно із ч. 1 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. У частині 3 ст. 65 СК України визначено, що згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально посвідчена.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 11 жовтня 2006 року надала нотаріальну заяву, в якій зазначено, що ОСОБА_2, дає свою згоду на відчуження за ціну та на умовах на свій розсуд квартири її чоловіком ОСОБА_1 Квартира знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, належна їм на праві спільної сумісної власності, набутої за час шлюбу (а.с. 135).
Враховуючи те, що в цій заяві йде мова про відчуження за ціну та на умовах на свій розсуд квартири АДРЕСА_2, тобто фактично є передумовою укладення ОСОБА_1 договору купівлі-продажу цієї квартири за ціною та на умовах на свій розсуд, а тому згода ОСОБА_2 на укладення договору дарування спірної квартири від 23 липня 2010 року не була висловлена та нотаріально посвідчена.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а ч.1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що при укладенні договору дарування квартири АДРЕСА_2 від 23 липня 2010 року було недодержано вимог закону та не була висловлена згода на укладення такого правочину ОСОБА_2, а тому цей правочин є недійсним.
Крім того, як зазначалося вище, вказана квартира є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а тому відповідно до ч.1 ст. 70 СК України, якою визначено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, підлягає поділу з визначенням частки по 1/2 частині цієї квартири за сторонами.
Відповідно до ч.1 ст. 3 ЦПК України та ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Позивач ОСОБА_2 звертаючись до суду із зустрічним позовом, посилалася на те, що вона є власником на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 12 серпня 2004 року, оскільки ця квартира була придбана за кошти, які вона отримала за продаж спадкового майна, які отримав ОСОБА_1, від її імені, від ОСОБА_14
Разом з цим відповідно до розписки від 08 червня 2004 року ОСОБА_1 дійсно отримав від ОСОБА_14 грошові кошти в сумі 75413 грн. 60 коп., що еквівалентно 14096 доларів США (а.с. 78, 263 Т.1), та ці обставини сторонами не заперечувалися та не спростовувалися. Проте, як вбачається з матеріалів справи, 12 серпня 2004 року були придбані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 згідно договорів купівлі-продажу, дві квартири. Крім того, відповідно до трудової книжки та виписки по рахункам ОСОБА_1 був працевлаштований та його фінансовий стан дозволяв придбати нерухомість у цей період в інтересах сім'ї (а.с. 23-76 Т.2).
Разом з цим ОСОБА_2 інших доказів того, що квартира АДРЕСА_1, придбана саме за її особисті кошти, які вона отримала від продажу спадщини суду надано не було, а відповідно до вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У зв'язку з чим, колегія суддів вважає позовні вимоги в частині визнання за ОСОБА_2 права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю та підлягає поділу з визначенням частки по 1/2 частині цієї квартири за ОСОБА_1 та ОСОБА_2
Крім того, доводи позовної заяви ОСОБА_1 про відступлення від рівності часток подружжя, оскільки на його утриманні перебуває неповнолітня дитина колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки відповідно до ст. 70 ЦК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Проте доказів цим обставинам суду надано не було.
Також позивач ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 2/3 частки квартири АДРЕСА_1, проте колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки грошову компенсацію на депозитний рахунок суду внесено не було, а також ОСОБА_2 свою згоду на внесення такої компенсації не надала, а відповідно до ч. 4, 5 ст. 71 ЦК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задовленню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. На підтвердження понесених витрат позивач ОСОБА_1 надав квитанцію про сплату судового збору в сумі 1700 грн. (а.с. 5 Т.1) також позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 надано квитанції про сплату судового збору в сумі 321 грн. 90 коп. (а.с.68, 114 Т.1), у зв'язку з чим судові витрати в сумі 1700 грн. повинні бути стягнуті з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, а судові витрати в сумі 321 грн. 90 коп. - з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2
Керуючись ст.ст.209, 218, 303, 307, 309, 313-317 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2-ОСОБА_15 задовольнити частково.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання договору недійсним, визнання права власності та поділ майна подружжя задовольнити частково.
Визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
Визнати за ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1) право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.
Визнати за ОСОБА_2 (іпн. НОМЕР_2) право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1
Визнати недійсним договір дарування квартири від 23 липня 2010 року, укладеного між ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1) та ОСОБА_4 (іпн. НОМЕР_3), посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального договору ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за №2667, за яким за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2.
Визнати квартиру АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
Визнати за ОСОБА_2 (іпн. НОМЕР_2) право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2, яка знаходиться в житловому будинку літ. А-4 та складається з: 1-коридор, 2-туалет, 3, 4-кухні, 5, 6, 7-житлові кімнати, І-балкон, загальною площею 80,2 кв.м, житловою площею 54,3 кв.м.
Визнати за ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1) право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2, яка знаходиться в житловому будинку літ. А-4 та складається з: 1-коридор, 2-туалет, 3, 4-кухні, 5, 6, 7-житлові кімнати, І-балкон, загальною площею 80,2 кв.м, житловою площею 54,3 кв.м.
Стягнути із ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 (іпн. НОМЕР_2) судовий збір в сумі 321 грн. 90 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1700 грн.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 та у задоволенні решти вимог зустрічного позову ОСОБА_2 відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді:
