Справа №1490/5076/12 03.12.2012 05.12.2012
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц/1490/3344/12 Головуючий у 1-ї інстанції Семенова Л.М.
Категорія 45 Доповідач в апеляційній інстанції Ямкова О.О.
УХВАЛА
Іменем України
3 грудня 2012 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючої: Кутової Т.З.,
суддів: Галущенка О.І., Ямкової О.О.,
при секретарі: Орельській Н.М.,
за участю: позивача - ОСОБА_5,
відповідача - ОСОБА_3,
представника третій особи - ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_5
на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 16 жовтня 2012 року
за його позовом
до ОСОБА_3,
треті особи - Прибузька сільська рада Жовтневого району Миколаївської області,
Жовтнева районна державна адміністрації Миколаївської області
про відновлення меж землекористування,
В С Т А Н О В И Л А:
14 листопада 2011 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про зобов'язання відновити межу на земельній ділянці АДРЕСА_1 шляхом перенесення огорожі на відстань 2-х метрів від будинку.
В обґрунтування позову посилався на те, що рішенням товариського суду Прибузької сільської ради Жовтневого району від 12 лютого 1987 року йому додатково до раніш виділеної земельної ділянці надано 0,3м землі від жилого будинку до огорожі за рахунок земельної ділянки по АДРЕСА_2, яка знаходиться у користуванні відповідача. За цим рішенням, яке було виконано сторонами, відстань від житлового будинку АДРЕСА_1, що належить позивачу, до межі із земельною ділянкою по АДРЕСА_2, повинна складати 2 метри.
Однак, у 2007 році ОСОБА_3 самовільно переніс огорожу у глиб земельної ділянки позивача на 0,3м, внаслідок чого відстань від житлового будинку до огорожі по АДРЕСА_1 стала складати 1,70м, замість 2м, а відстань від житлового будинку до огорожі по АДРЕСА_2 - 1,83м. За таким фактичним землекористуванням 10 жовтня 2011 року Прибузька сільська рада Жовтневого району Миколаївської області встановила межу між земельними ділянками сторін, з якою позивач не погоджується та просить її відновити відповідно до рішення товариського суду.
Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 16 жовтня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_5, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи і неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просив рішення суду скасувати з ухваленням нового, яким його вимоги задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався необґрунтованістю позовних вимог ОСОБА_5, а саме: відсутністю підстав для переносу огорожі у відповідності до рішення товариського суду, до компетенції якого вирішення спорів щодо меж землекористування не відносилося, та відповідність межі, яка існує на час розгляду справи, той межі, що встановлена органом місцевого самоврядування.
З такими висновками суду можна погодитися, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує його право, та після його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі, одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Відповідно до частин 3, 5 статті 158 ЗК України органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.
Судом установлено, що ОСОБА_5 є власником житлового будинку АДРЕСА_1, а відповідач ОСОБА_3 - житлового будинку АДРЕСА_2. До 1983 року кожному користувачу для обслуговування житлових будинків було виділено у користування земельні ділянки площею по 0,14 га (а.с.79-81).
Рішенням Прибузької сільської ради №6/16 від 20 грудня 2006 року ОСОБА_5 передано у власність земельну ділянку площею 0,19 га із зобов'язанням виготовити технічну документацію.
Однак, між сторонами виник спір щодо встановлення меж між їхніми земельними ділянками, на яких розташовані будинки.
Тому, відповідно до акта встановлення меж від 14 вересня 2011 року, який затверджено рішенням Прибузької сільської ради Жовтневого району Миколаївської області від 10 жовтня 2011 року № 24, установлена межа між земельними ділянками сторін, яка винесена в натурі, так як відповідає фактичному використанню земельних ділянок.
За такого, доводи апелянта щодо порушення відповідачем встановленої межі є необґрунтованими, оскільки межа між земельними ділянками була встановлена у жовтні 2011 року органом місцевого самоврядування у відповідності до статті 107 ЗК України і розташування огорожі на час розгляду справи відповідає встановленої межі.
Посилання позивача на виділ в його користування додаткової площі земельної ділянки та встановлення межі землекористування за рішенням товариського суду є помилковими, так як вони не відповідають змісту статей 12, 12№, 162 ЗК Української РСР від 8 липня 1970 року (що діяв на час ухвалення рішення цього суду), якими передбачено, що питання про надання в користування земельної ділянки та вирішення спорів щодо користування ними відносяться до виключної компетенції відповідних рад народних депутатів, і не є компетенцією товариських судів, яка урегульована статтею 7 Положення про товариські суди Української РСР і Положення про громадські ради по роботі товариських судів Української РСР, затверджених Указом Президії Верховної Ради УРСР від 23 березня 1977 року №1852-ІХ.
Отже, вирішуючи спір про відновлення межі, суд першої інстанції обґрунтовано керувався тим, що відповідно до ст. ст. 95, 96, 107, 158 ЗК України межа землекористування встановлена рішенням відповідного органу місцевого самоврядування, а не рішенням товариського суду, і доказів щодо порушення встановленої межі, та підстав для її відновлення, позивачем не наведено.
Крім цього, місцевим судом враховано, що обираючи спосіб захисту порушеного права позивач його визначив у відповідності до пункту б частини 3 статті 152 ЗК України, не оскаржив рішення сільської ради щодо порядку встановлення межі згідно до пункту г частини 3 статті 152 ЗК України. До того ж у позові не навів безпідставність встановлення органом місцевого самоврядування межі у відповідності до фактичного землекористування, крім рішення товариського суду, яке не може бути прийнято до уваги з вищевикладених підстав.
Щодо експертного висновку № 125-066 від 7 вересня 2012 року (а.с.85-90), то суд при ухвалені рішення дав йому обґрунтовану оцінку поряд з іншими доказами. Водночас, слід звернути увагу на то, що експерт фактично встановив відповідність межі, що існує, - межі, яка встановлена за рішенням сільської ради, та не навів підстав для її переносу за рішенням товариського суду, а саме відступлення від встановленої межі 0,30м в бік земельної ділянки АДРЕСА_2, оскільки такі норми відступу не передбачені п. 3.25* ДБН 360-92**, а будівництво господарських споруд на межі, яка склалася за фактичним землекористуванням, до її встановлення у відповідному законом порядку, не дає право на додатковий переніс межі за рахунок площі суміжної земельної ділянки.
Таким чином, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, належним чином дослідивши надані докази, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд першої інстанції, застосувавши саме ті норми матеріального закону, які підлягають застосуванню в цьому випадку, дійшов по суті правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5.
Таким чином, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що місцевим судом постановлене правильне по суті рішення, яке відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України не може бути скасовано.
Керуючись статтями 303, 307, 308, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити, а рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 16 жовтня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуюча
Судді
