донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
27.11.2013 р. справа №908/2879/13
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Суддів:Малашкевича С. А. Кододової О. В., Мартюхіної Н. О.при секретарі судового засідання Максименко Г. П.за участю представників сторін: від позивача:Берега Т. М. - за довір.від відповідача:Ушакова О. Є. - за довір.розглянувши апеляційні скарги 1) Державного агентства резерву України, м. Київ; 2) Державного підприємства «Запорізький титано - магнієвий комбінат», м. Запоріжжяна рішення господарського судуЗапорізької областівід 16.09.2013р.у справі№ 908/2879/13 (суддя: Горохов І. С.)за позовомДержавного агентства резерву України, м. Київдо відповідача: Державного підприємства «Запорізький титано - магнієвий комбінат», м. Запоріжжяпроспонукання до виконання умов мирової угоди та зобов'язання сплатити коштиВ С Т А Н О В И В:
Державне агентство резерву України, м. Київ звернулось з позовною заявою до Державного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат», м. Запоріжжя про спонукання до виконання умов мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду міста Києва від 25.07.2007 р. у справі № 42/548т, та зобов'язання сплатити 38 827 930,00 грн.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 16.09.2013 р. у справі № 908/2879/13 у задоволенні позову відмовлено, з підстав не доведення позивачем порушення його права за захистом якого він звернувся до суду.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач та відповідач подали апеляційні скарги.
Позивач (надалі апелянт-1) в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. В обгрунтування підстав для його скасування, позивач посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права. Апелянт вважає висновки суду першої інстанції в частині того, що ухвала господарського суду м. Києва від 25.07.2007 р. у справі № 42/548 т є виконавчим документом та підлягає пред`явленню в органи державної виконавчої служби такими, що не відповідають нормам Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідач (надалі апелянт-2) в апеляційній скарзі також просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову з підстав спливу строку позовної давності. Апелянт-2 посилається на не повне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу від 01.11.13 р. № 25-02.21/859 з вимогами апеляційної скарги позивача про прийняття нового рішення та задоволення позову не погодився, вважає її необґрунтованою з підстав, які вказувались ним в своїй апеляційній скарзі.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача доводи, викладені в апеляційній скарзі підтримала, надала додаткові письмові пояснення від 26.11.2013 р. щодо строків позовної давності, в яких зазначила, що п. 4.2 мирової угоди встановлено, що за невиконання або неналежне виконання умов мирової угоди сторони несуть відповідальність згідно із Законом України «Про державний матеріальний резерв» та законодавством України. Таким чином, позивач робить висновок, що якщо відповідальність сторін у мировій угоді передбачена вказаним законом, то всі інші зобов`язання по виконанню цієї мирової угоди випливають також із Закону України «Про державний матеріальний резерв», а тому на вимоги Держрезерву України про виконання цієї мирової угоди позовна давність не поширюється. З огляду на викладене, представник позивача просила апеляційну скаргу Державного агентства резерву України задовольнити, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Представник відповідача доводи своєї апеляційної скарги також підтримала, заперечила доводи позивача, вважає скаргу останнього необґрунтованою, наполягаючи на застосуванні строку позовної давності.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв`язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, додаткові письмові пояснення, а також відзив на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.
Між позивачем та Казенним підприємством «Запорізький титано-магнієвий комбінат», правонаступником якого є відповідач відповідно до наказу Міністерства промислової політики України від 17.03.2009 р. № 200 укладено мирову угоду у справі № 42/548т, яка затверджена ухвалою господарського суду міста Києва від 25.07.2007 р.
Згідно з п. 1.1 Мирової угоди у справі № 42/548т цією угодою сторони встановлюють порядок повернення Комбінатом боргу перед Комітетом за отримані із державного матеріального резерву товарно-матеріальні цінності на умовах товарного кредиту за договором № 229 від 16.10.1996 р., укладеного на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 01.07.1996 р. № 695-17.
Відповідно до пункту 1.2 Мирової угоди відповідач взяв на себе зобов'язання сплачувати, на умовах визначених цією угодою, суму боргу за вказаним договором, який складається із вартості отриманих товарно-матеріальних цінностей, відсотків за користування в розмірі 25 % облікової ставки НБУ.
Сплата заборгованості за отримані товарно-матеріальні цінності та відсотків за їх користування здійснюється відповідності із Графіком погашення заборгованості (додаток до мирової угоди) за договором № 229 від 16.10.1996 р. згідно акту звірки заборгованості станом на 01.12.2006 р. (пункт 1.3 Мирової угоди у справі № 42/548т).
Погашення залишку заборгованості станом на 14.06.2007 р. за товарно-матеріальні цінності та відсотків за користування (додаток до Мирової угоди у справі № 42/548т) мало здійснюватися з 14.06.2007 р. по 31.12.2009 р.
Пунктом 2.5 Мирової угоди сторони визначили, що залишок суми боргу станом на 14.06.2007 р. становить 63237083,55 грн. з ПДВ, з яких 9239958,55 грн. - відсотки за користування кредитом, 53997125,00 грн. - вартість матеріальних цінностей.
Указом Президента України від 09.12.2010 Р. № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» Державний комітет України з державного матеріального резерву реорганізовано шляхом перетворення у Державне агентство резерву України (позивач у справі), яке є його правонаступником.
Відповідно до Статуту Державного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат», затвердженого наказом Фонду Державного майна України № 3057 від 02.07.2012 р., Державне підприємство «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (відповідач у справі) є правонаступником всіх прав та обов'язків Казенного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат». (пункт 1.3 Статуту).
01.12.2009р. між сторонами у справі підписано акт звірки взаємних розрахунків від 01.12.2009р. із підтвердженням наявності заборгованості відповідача перед Державним комітетом України з державного матеріального резерву за договором №229 від 16.10.1996р. в розмірі 38 827 930,00 грн.
Позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з даним позовом про спонукання ДП «Запорізький титано-магнієвий комбінат» до виконання умов мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду міста Києва від 25.07.2007 р. у справі № 42/548т, та зобов'язання сплатити 38 827 930,00 грн. пославшись на те, що ухвала господарського суду міста Києва від 25.07.2007 р. у справі № 42/548т про затвердження мирової угоди не була оформлена як виконавчий документ і не містить усіх даних, вказаних в ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», а тому вона не може бути виконана в примусовому порядку як виконавчий документ.
Як зазначалось вище, судом першої інстанції у задоволенні позову відмовлено з підстав недоведеності позивачем порушення його права за захистом якого він звернувся.
Колегія суддів вважає правильним висновок місцевого господарського суду про необхідність відмови у задоволенні даного позову, проте не погоджується з мотивами за яких суд відмовив в задоволенні позовних вимог.
Ухвала господарського суду є виконавчим документом згідно з п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" і як виконавчий документ повинна містити у своїй резолютивній частині не лише вказівку про затвердження мирової угоди, а й інші передбачені законодавством (статтею 86 ГПК України та статтею 18 названого Закону) ознаки і відомості, зокрема, щодо умов розміру і строків виконання зобов'язань сторін мирової угоди, яка затверджена господарським судом.
За умов недодержання відповідних вимог ухвала суду про затвердження мирової угоди не може вважатись виконавчим документом, що підлягає виконанню державною виконавчою службою.
Мирова угода за своєю правовою природою у відповідності з нормами Цивільного кодексу України є правочином, що згідно ст. 629 цього Кодексу підлягає обов'язковому виконанню. Заінтересована сторона (стягувач) не позбавлений права звернутись до господарського суду з позовною заявою про спонукання виконання мирової угоди, оскільки згідно з вимогами ст. 16 Цивільного Кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів сторони є примусове виконання обов'язку в натурі.
Відповідно п. 3.19 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального Кодексу України судами першої інстанції" у разі ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про зобов'язання виконати мирову угоду, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ.
Згідно п. 7.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 17.10.2012 року №9 "Про декі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", якщо ухвала про затвердження мирової угоди не відповідає вимогам, встановленим для виконавчих документів (статті 18 Закону України "Про виконавче провадження"), і державним виконавцем з цих підстав буде відмовлено у відкритті виконавчого провадження, заінтересована сторона вправі звернутися до господарського суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, в разі задоволення якого господарським судом видається наказ.
Місцевий суд не звернув уваги на наявність ухвали господарського суду м. Києва від 22.02.2012р. у справі №42/548т, якою було відмовлено у задоволенні заяви Державного агентства резерву України про зміну порядку виконання ухвали господарського суду м. Києва від 25.07.2007 р. про затвердження мирової угоди, при цьому судом надана оцінка вказаній ухвалі як такій, що не оформлена як виконавчий документ, оскільки не містить усіх, передбачених ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», даних. Саме на це, як на підставу що унеможливлювала звернення з таким документом до виконавчої служби, вказував позивач.
Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку в частині того, що ухвала господарського суду м. Києва від 25.07.2007 р. у справі № 42/547т, якою затверджена мирова угода сторін, є виконавчим документом в розумінні ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження». Така ухвала не містить усіх обов`язкових вимог, які ставляться до виконавчого документу вказаною правовою нормою та, наявність яких, є необхідною умовою для набрання цією ухвалою статусу виконавчого документу. Тому, така ухвала не є виконавчим документом для її виконання державною виконавчою службою, у зв'язку з чим, позивач мав право звернутися до господарського суду з позовом про зобов'язання відповідача виконати зазначену мирову угоду та сплатити суму заборгованості.
Відповідно до п.2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10, за змістом ч.1ст.261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. Тому, перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові підстав його необґрунтованості.
Колегія суддів вважає що, наявність невиконаних перед позивачем зобов'язань за мировою угодою підтверджується матеріалами справи та не спростована відповідачем, тому помилковим є висновок суду першої інстанції про відсутність та недоведеність порушеного права позивача.
У відзиві на позовну заяву від12.09.2013р. №25-02.21/714, відповідач заперечивши позовні вимоги, просив застосувати до них строк позовної давності.
Суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованою таку підставу для відмови у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.
За приписами ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, якого його порушила. При цьому, частиною 5 цієї ж статті Цивільного кодексу України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Апеляційним господарським судом встановлено що, позивач про наявність заборгованості Казенного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат» щодо виконання умов Мирової угоди дізнався в грудні 2009 року при підписанні Акту звірки взаєморозрахунків за Контрактом №229 від 16.10.1996р. Більш того, строк виконання зобов'язання щодо погашення заборгованості та відсотків визначений у самій мировій угоді, а саме до 31.12.2009 р. Отже, вже в січні 2010р. у Державного комітету України з державного матеріального резерву виникло право звернутися до суду про спонукання виконати мирову угоду та вимагати погашення боргу.
З даною позовною заявою позивач звернувся до суду 21.08.2013 р. (згідно штемпелю на конверті, в якому були надіслані матеріали позовної заяви), тобто після спливу трирічного строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України. Поважних причин пропуску такого строку позивач не вказував, з відповідною заявою про поновлення цього строку до суду не звертався.
Судом не приймаються до уваги посилання позивача на ст. 268 ЦК України, згідно якої позовна давність не поширюється на вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України «Про державний матеріальний резерв»,
Підставою для спонукання відповідача до виконання своїх зобов'язань та стягнення з нього заборгованості, позивач вказує мирову угоду від14.06.2007 р. затверджену судом у справі № 42/548т. Тобто, позивач вимагає примусити відповідача виконати зобов'язання, які випливають саме з цієї угоди. Разом з тим, зі змісту вказаної мирової угоди не слідує, що передбачені нею зобов'язання сторін виникли на підставі Закону України «Про державний матеріальний резерв». Предметом угоди є встановлення порядку повернення Комбінатом боргу перед Комітетом за отримані раніше із державного матеріального резерву товарно-матеріальні цінності на умовах товарного кредиту за контрактом № 229 від 16.10.1996р, укладеного на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 01.07.1996р. №695-17. Тобто, уклавши мирову угоду, сторони фактично домовилися здійснити заміну первісного зобов'язання за договором №229 від 16.10.1996р., новим зобов'язанням (новація), що узгоджується з приписами ч.2ст.604 ЦК України. Слід зауважити, що й попередній договір, зобов'язання за яким припинилися після укладення сторонами мирової угоди, не містить посилань про укладення його на підставі чи у відповідності із Законом України «Про державний матеріальний резерв».До того ж він був укладений ще до прийняття та набуття чинності вказаним законом. Преамбула цього договору має відомості про укладення цієї угоди на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 01.07.1996р. №695-17. Предметом договору є відпуск Комітетом відповідачу матеріальних цінностей на умовах товарного кредиту, що не передбачено Законом України «Про державний матеріальний резерв». Зокрема ст. 12 зазначеного закону встановлено вичерпний перелік підстав за якими здійснюється відпуск матеріальних цінностей з державного резерву, в ньому відсутня така підстава як надання їх на умовах товарного кредиту зі сплатою відсотків за користування матеріальними цінностями, а тому правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем на підставі договору № 229 від 16.10.1996р та мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду м. Києва від 25.07.07 р. у справі № 42/548т не є такими, що виникли на підставі Закону України «Про державний матеріальний резерв».
При цьому, не беруться до уваги посилання позивача на умови мирової угоди, які встановлюють відповідальність сторін за її невиконання, зокрема на п.4.2, який встановлює відповідальність сторін за невиконання зобов'язань за цією угодою згідно із Законом України «Про державний матеріальний резерв» та твердження його, що це свідчить про виникнення всіх інших зобов`язань в мировій угоді саме з цього закону. Оскільки мирова угода, як зазначалось вище за своєю правовою природою є правочином, сторони вільні, відповідно до ст. 627 ЦК України, у виборі його умов, у т. ч. при узгодженні умов щодо відповідальності за порушення зобов'язань, відповідно до будь-якого законодавчого акта, який передбачає відповідальність за порушення господарського зобов`язання. Сторони вправі встановити ту міру відповідальності за невиконання зобов'язань, яка на їх думку, буде достатньою для покарання порушника або запобігання порушенню, при цьому вони не позбавлені можливості послатися на норми певного закону, які на їх думку відповідають таким вимогам. Це узгоджується з принципом свободи договору, а задля аналізу його сутності, правової природи, підстав виникнення зобов'язань за ним тощо, потрібні дослідження та аналіз усіх умов такої угоди у сукупності, що й було проведено апеляційним господарським судом вище в цій постанові.
За перелічених обставин, рішення суду першої інстанції прийняте при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а висновки, викладені в рішенні місцевого суду не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим його слід скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.
Таким чином, апеляційна скарга Державного агентства резерву України, м. Київ задовольняється частково, апеляційна скарга Державного підприємства «Запорізький титано - магнієвий комбінат», м. Запоріжжя підлягає задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 43, 49, 91, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Державного агентства резерву України, м. Київ на рішення господарського суду Запорізької області від 16.09.2013 р. у справі № 908/2879/13 - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Запорізький титано - магнієвий комбінат», м. Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 16.09.2013 р. у справі № 908/2879/13 - задовольнити.
Рішення господарського суду Запорізької області від 16.09.2013 р. у справі № 908/2879/13 - скасувати.
У задоволенні позову Державного агентства резерву України, м. Київ до Державного підприємства «Запорізький титано - магнієвий комбінат», м. Запоріжжя про спонукання до виконання умов мирової угоди та зобов'язання сплатити кошти - відмовити за мотивами вказаними у цій постанові.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий С. А. Малашкевич
Судді О. В. Кододова
Н. О. Мартюхіна
