Номер провадження: 22-ц/785/2915/14
Номер справи місцевого суду: 505/3370/13-ц
Головуючий у першій інстанції Бондаренко Н.В.
Доповідач Суворов В. О.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.04.2014 року м. Одеса
Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області
в складі:
головуючого - Суворова В.О.
суддів - Черевко П.М.
- Артеменко І.А.
при секретарі - Добряк Н.І.
за участю: ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4, ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Одеської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 27 грудня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя , -
ВСТАНОВИЛА:
12 липня 2013 року позивач звернувся з позовом, який обґрунтував тим, що знаходився у шлюбі з відповідачкою, у ході якого вони придбали речі домашнього побуту , меблі, побутову техніку та нерухоме майно. При поділі майна при розлученні не знайшли порозуміння, тому просить поділити майно шляхом виділення йому столу та штор, все інше майно залишити відповідачці зі сплатою йому компенсації у розмірі 147 875 грн. Визнати за ним право власності на ? частину: АДРЕСА_1, житлового будинку АДРЕСА_2, АДРЕСА_4, земельної ділянки та не завершеного будівництвом житлового будинку по АДРЕСА_9
Відповідачка позов не визнала, вказуючи на недоведеність обсягу рухомого майна, що вона не згодна зі сплатою компенсації за рухоме майно, яке позивач просив суд виділити їй у власність, а також незгодна з варіантом розподілу нерухомого майна, що пропонував позивач.
Рішенням суду першої інстанції від 27 грудня 2013 року, з урахуванням ухвали про виправлення помилки від 03 січня 2014 року, позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про розподіл майна - задоволений частково.
Визнано за ОСОБА_5 в порядку розподілу спільного сумісного майна подружжя право власності на ? частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .
Визнано за ОСОБА_5 в порядку розподілу спільного сумісного майна подружжя право власності на ? частину житлового будинку , що розташований за адресою: АДРЕСА_2
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 грошову компенсацію рухомого майна подружжя у розмірі 13600 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 судові витрати у розмірі 3149 гривень 70 копійок.
В іншій частині позову ОСОБА_5 - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову, шляхом визнання за апелянтом права власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 , недобудований будинок, що знаходиться по АДРЕСА_9 виділити позивачу, визнати право спільної часткової власності на АДРЕСА_4 за сторонами, визнавши за позивачем право власності на 69100 частин квартири, за відповідачкою 31/100 частин квартири, визнати за нею право спільної сумісної власності на предмети домашнього побуту на суму 29 700 грн., визнавши за позивачем право власності на диван та штори загальною вартістю 1500 грн., все інше майно залишити відповідачці без сплати компенсації з урахуванням різниці долі в квартирі АДРЕСА_4
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність рішення суду в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Суд першої інстанції розглядаючи справу не виділив у власність відповідачки будь- якого майна з кола майна, що було придбано сторонами під час шлюбу, без згоди відповідачки та попереднього внесення на депозитний рахунок суду стягнув з неї на користь позивача компенсацію за майно, що залишив у її власності.
Судова колегія не може погодитися з вказаним з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини га чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
На підставі ч 1,2 ст. 372 ЦК України , майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними і у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року за №11 п. 25 суди вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільні речі, мають застосувати положення частини 4,5 ст.71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цілому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Судовою колегією встановлено, що сторони 20 березня 1982 року уклали шлюб, який було розірвано 24 травня 2013 року (а.с.6).
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 12 серпня 1996 року ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_6 набули право власності в рівних частках шляхом приватизації на квартиру АДРЕСА_6 (а.с.41). Таким чином, судовою колегією встановлено, що сторонам належить ? частина спірної квартири, у зв'язку з чим позивні вимоги позивача про поділ квартири шляхом виділення йому ? частини квартири не підлягають задоволенню. Крім того, в розумінні ст. 61 СК України вказана квартира не є спільним сумісним майном подружжя, оскільки вона придбана шляхом приватизації з житлового фонду, а тому судова колегія вважає, що в задоволенні позивних вимог про поділ квартири необхідно відмовити.
15 лютого 2008 року ОСОБА_3 на підставі рішення виконкому Житомирської міської ради від 29 грудня 2007 року № 1054 набула право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_7 (а.с.115). Вказана квартира була придбана сторонами під час шлюбу. В відповідності до ст. 60 СК України, у зв'язку з тим, що квартира була набута під час шлюбу, судова колегія вважає, що вона є спільним сумісним майном подружжя. Відповідно висновку експерта вказана квартира є неподільною. Тому судова колегія вважає, що вона належить сторонам в рівних частках, тобто по ? частині кожному. У зв'язку з викладеним , судова колегія визнає право власності на ідеальні частки за сторонами.
Відповідно до державного акту від 27 березня 2009 року позивачу належить земельна ділянка по АДРЕСА_9 Відповідно висновку судово-технічної експертизи від 16 грудня 2013 року та пояснень сторін судовою колегією встановлено, що сторонами під час шлюбу побудовано на вказаній земельній ділянці незавершений будівництвом будинок літ «А» з господарськими будівлями та спорудами готовністю 51%. Суд першої інстанції встановивши, що вказана споруда не зареєстрована у відповідному органі технічної інвентаризації і не може бути об'єктом цивільно-правових відносин, дійшов висновку , що вона не є предметом поділу сторін. Судова колегія не може погодитися з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Так, позивач просив поділити спірне майно, як спільне сумісне майно , яке було придбане сторонами під час шлюбу, шляхом виділення йому у власність ? частини земельної ділянки та незакінченої будівництвом споруди. Відповідачка не заперечувала проти того, що вказана споруда є спільним сумісним майном подружжя.
У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року N 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" судам роз'яснено, що право власності на жилий будинок виникає лише з моменту прийняття його в експлуатацію та державної реєстрації. За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право провести поділ незакінченого будівництвом будинку, якщо, ураховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, та технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. В іншому випадку за цими особами може бути визнано право власності на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин справи залишити його одній з сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.
На підставі вказаних роз'яснень судова колегія вважає , що можливо частково задовольнити вимоги позивача , визнавши за сторонами право власності на ідеальні частки (по ? частині ) земельної ділянки та по ? частині на будівельні матеріали і конструктивні елементи, з яких побудовано 51 відсоток зазначеної споруди.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 5 травня 2001 року ОСОБА_3 придбала 61/100 частину житлового будинку з відповідною частиною господарських споруд , що знаходиться у АДРЕСА_2. В березні 2009 року ОСОБА_3 отримала Державний акт на земельну ділянку площею 0,1000 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарський будівель і споруд у АДРЕСА_2, на якій розташований спірний будинок. Судова колегія вважає, що вказаний будинок є спільним сумісним майном подружжя, у зв'язку з чим вони мають право на ідеальні долі в цьому будинку, тобто по ? частині. На підставі викладеного судова колегія визнає за сторонами право власності за кожним по ? частині вказаного будинку.
Сторони погодилися, що за час шлюбу вони придбали: кухню вартістю 6 000 грн., ліжко двоспальне вартістю 2 500 грн., 2 спальних куточка по 4500 грн. кожен, мікрохвильову піч вартістю 500 грн., пральну машину-автомат-2000 грн., морозильну камеру вартістю 2500 грн., холодильник вартістю 3 500 грн., штори 8 шт. по 500 грн. кожна на суму 4 000 грн., світильники 14 шт. по 50 грн. кожен на загальну суму 700 грн., пилосос вартістю 2000 грн., диван розкладний вартістю 1500 грн. та штори вартістю 500 грн.
Судова колегія вважає, що вказане майно було придбано сторонами під час шлюбу і частки сторін в ньому є рівними.
Позивач просить визнати за ним право власності на диван вартістю 1500 грн. та штори вартістю 500 грн., залишивши майно у власність відповідачки , стягнувши на його користь компенсацію вартості вказаного майна. Але судова колегія вважає, що вказані вимоги не підлягають задоволенню, оскільки суперечать ст. 71 ч.ч. 4,5 СК України, оскільки відповідачка не погодилася сплачувати вартість вказаного майна.
З огляду на вказане судова колегія вважає, що на користь позивача підлягає виділенню з визнанням права власності : диван розкладний вартістю 1500 грн. та штори вартістю 500 грн., спальний куточок вартістю 4500 грн., кухня вартістю 6 000 грн., штори 3 шт. по 500 грн. на загальну суму 1500 грн., морозильна камера вартістю 2500 грн., світильники 2 шт. по 50 грн. кожен на загальну суму 100 грн., пилосос вартістю 2000 грн., а всього на загальну суму 18600 грн.;
за відповідачкою: пральну машину-автомат вартістю 2 000 грн., спальний куточок вартістю 4500 грн., ліжко двоспальне вартістю 2 500 грн., мікрохвильову піч вартістю 500 грн., морозильну камеру вартістю 2500 грн., штори 5 шт. по 500 грн. на загальну суму 2500 грн., холодильник вартістю 3 500 грн., світильники 12 шт. по 50 грн. кожен на загальну суму 600 грн., а всього на загальну суму 18600 грн.
Позивач в відповідності до ст.ст. 10,60 ЦПК України не довів, що під час шлюбу сторонами було придбано: дублянки, 60 шт. вартістю 240 000 грн., сімейні накопичення у розмірі 200 000 грн., товару для реалізації на суму 100 000 грн., стіл-книгу, вартістю 300 гривень; телевізор вартістю 1500 гривень; бойлер вартістю 1000 гривень; меблевий гарнітур, шафи-купе вартістю 4000 гривень, телевізор вартістю 1500 гривень, газовий котел вартістю 5000 гривень, холодильник однокамерний вартістю 1000 гривень, дров'яний котел вартістю 3000 гривень, дров'яний котел для лазні вартістю 2000 гривень, контейнер торгівельний вартістю 20 000 гривень, і що вказане майно є спільним сумісним майном сторін. В зв'язку з викладеним судова колегія вважає, що у зв'язку з недоведеністю, що вказане майно є спільним сумісним майном подружжя, в задоволенні позивних вимог про його поділ шляхом визнання права власності на нього за відповідачкою та стягнення з неї компенсації його вартості необхідно відмовити.
Довід апеляційної скарги про те, що домоволодіння, яке розташоване по АДРЕСА_2 не може бути спільним сумісним майном подружжя з тих підстав, що відповідачка отримала вказану земельну ділянку шляхом приватизації , не заслуговує на увагу, оскільки на вказаній земельній ділянці існує будинок, який є спільним сумісним майном, земельна ділянка була отримана відповідачкою для обслуговування вказаного будинку, у зв'язку з чим вказане домоволодіння підлягає поділу між сторонами.
Апелянт пропонує свій варіант поділу, а саме визнати за нею право власності на домоволодіння по АДРЕСА_2, за позивачем визнати право власності на будівельні матеріали незавершеного будівництвом будинку по АДРЕСА_9 та визнати право спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_8.
Судова колегія вважає, що апеляційна скарга, відповідно до доводів відповідачки не підлягає задоволенню з наступних підстав. По-перше, вказані вимоги не заявлялися у суді першої інстанції, тому з принципу диспозитивності, закріпленого у ст. 11 ЦПК України , судова колегія не може вийти за межи заявлених вимог, де ставилося питання про поділ майна шляхом виділення у ньому ? частки. По-друге, як убачається з матеріалів справи вартість майна, яку просить виділити у власність відповідачка, значно перевищує вартість майна, що підлягає виділенню позивачу ( 294 189 грн. проти 137 887 грн.), що буде порушувати рівність права власності сторін, яке закріплено у ст.70 СК України. По-третє, судова колегія звертає увагу, що будинок, який пропонується позивачу , не придатний до проживання, побудований на 51 відсоток. Квартира, яка є спільною сумісною власністю подружжя, знаходиться в іншому місті та в ній проживають діти сторін.
Посилання апелянта на те, що її скарга підлягає задоволенню з тих підстав, що неможливе сумісне проживання, судова колегія не бере до уваги, оскільки вказаний спір можливо вирішити шляхом поділу будинку на двоквартирний будинок. Але вказані вимоги відповідачкою не заявлялися.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України на користь апелянта підлягає стягненню з позивача ? частина сплаченого судового збору за звернення до суду апеляційної інстанції.
Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, виносячи рішення, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права , що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п. п. 1,4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 27 грудня 2013 року - скасувати.
Ухвалити по справі рішення, яким позов ОСОБА_5 задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_5 та ОСОБА_3 право спільної сумісної власності на: квартиру АДРЕСА_7, земельну ділянку по АДРЕСА_9 та будівельні матеріали та конструкції, з яких побудовано споруду незавершеного будівництвом будинку літ «А» з господарськими будівлями та спорудами готовністю 51%, земельну ділянку площею 0,1000 га та розташоване на вказаній земельній ділянці домоволодіння по АДРЕСА_2
Визнати за ОСОБА_5 право власності на ? частину (ідеальну долю) квартири АДРЕСА_7, на ? частину (ідеальну долю) земельної ділянки площею 900 кв.м. по АДРЕСА_9 з спорудою незавершеного будівництвом будинку літ «А» з господарськими будівлями та спорудами готовністю 51%, на ? частину (ідеальну долю) земельної ділянки площею 0,1000 га та розташованого на вказаній земельній ділянці домоволодіння по АДРЕСА_2
Визнати за ОСОБА_3 право власності на ? частину (ідеальну долю) квартири АДРЕСА_7, на ? частину (ідеальну долю) земельної ділянки по АДРЕСА_9 з спорудою незавершеного будівництвом будинку літ «А» з господарськими будівлями та спорудами готовністю 51%, на ? частину (ідеальну долю) земельної ділянки площею 0,1000 га та розташованого на вказаній земельній ділянці домоволодіння по АДРЕСА_2
Визнати за ОСОБА_5 право власності на диван розкладний вартістю 1500 грн. та штори вартістю 500 грн., спальний куточок вартістю 4500 грн., кухню вартістю 6 000 грн., штори 3 шт. по 500 грн. на загальну суму 1500 грн., морозильну камеру вартістю 2500 грн., світильники 2 шт. по 50 грн. кожен на загальну суму 100 грн., пилосос вартістю 2000 грн., а всього на загальну суму 18600 грн.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на пральну машину-автомат вартістю 2 000 грн., спальний куточок вартістю 4500 грн., ліжко двоспальне вартістю 2 500 грн., мікрохвильову піч вартістю 500 грн., морозильну камеру вартістю 2500 грн., штори 5 шт. по 500 грн. на загальну суму 2500 грн., холодильник вартістю 3 500 грн., світильники 12 шт. по 50 грн. кожен на загальну суму 600 грн., а всього на загальну суму 18600 грн.
В решті позивні вимоги залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 12 частину сплаченого судового збору за звернення до суду апеляційної інстанції в сумі 913 грн. 50 коп.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.
Судді апеляційного суду Одеської області В.О. Суворов
П.М. Черевко
І.А. Артеменко
