Номер справи: 2-236/11
Категорія 18
РІШЕННЯ
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 грудня 2011 року Маневицький районний суд Волинської області
в складі: головуючого - судді Невара О.В.,
при секретарі Матвійчук Н.В., Долі О.І.,
з участю представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2,
відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Маневичі справу за позовом ОСОБА_4, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору –ОСОБА_5, до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про визнання біржової угоди недійсною, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про визнання біржової угоди недійсною. Свої вимоги обґрунтувала тим, що з відповідачем ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі, який 25.12.2009 року згідно рішення суду між ними було розірвано. За час спільного проживання у 2007 році ними спільно за отримані в кредит кошти було придбано автомобіль „ВАЗ 210934-20”, 2007 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2. Кредит було погашено у повному обсязі в 2010 році. Крім відповідача ОСОБА_3 кошти на погашення кредиту давали позивач та її батько ОСОБА_5 Позивач вважає, що саме їй має належати вказаний автомобіль, оскільки нею спільно з батьком ОСОБА_5 сплачено 100% його вартості. Незважаючи на це, відповідач ОСОБА_3 відмовлявся надати їй у користування вказаний транспортний засіб, приховував від неї його місцезнаходження. Нещодавно позивачу стало відомо про те, що відповідач ОСОБА_3 продав даний автомобіль на підставі біржової угоди відповідачу ОСОБА_6 Вважає, що дана біржова угода є недійсною, оскільки у ОСОБА_3 не було необхідних повноважень на відчуження транспортного засобу, який перебував у їх спільній сумісній власності. Згоди на продаж автомобіля позивач не давала. Посилаючись на зазначені обставини, просила суд визнати недійсною біржову угоду серії АС № 006213, зареєстровану Західноукраїнською товарною біржою за № Л-378 від 30 квітня 2010 року, про купівлю-продаж автомобіля „ВАЗ 210934-20”, 2007 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у поданій до суду заяві, просив визнати недійсною біржову угоду серії АС № 006213, зареєстровану Західноукраїнською товарною біржою за № Л-378 від 30 квітня 2010 року, про купівлю-продаж автомобіля „ВАЗ 210934-20”, 2007 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2.
Відповідач ОСОБА_3, представник відповідача ОСОБА_2 позовних вимог не визнали, вважають їх безпідставними, а тому в їх задоволенні просили відмовити. Стверджують, що будь-яких порушень чинного законодавства при продажі автомобіля ОСОБА_3 допущено не було. Крім того, ОСОБА_3 додав, що в зв’язку з тяжким матеріальним становищем змушений був позичити кошти, щоб погасити кредитну заборгованість, а в подальшому для повернення позичених коштів продати автомобіль. Стверджує, що погашення кредиту здійснював за кошти, зароблені особисто, позивач участі у погашенні кредиту не брала. Доводи ОСОБА_4 в тій частині, що саме їй має належати вказаний автомобіль, оскільки нею спільно з батьком ОСОБА_5 сплачено 100% його вартості, вважає необґрунтованими, оскільки це не знайшло підтвердження в судовому засіданні.
Позивач ОСОБА_4, відповідач ОСОБА_6, третя особа на стороні позивача ОСОБА_5 в судове засідання не з’явилися, будучи завчасно у встановленому законом порядку повідомленими про час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомили.
Враховуючи думку представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_2, які не заперечують щодо розгляду справи у відсутності вказаних учасників судового процесу, а також те, що в справі є достатньо доказів для вирішення її по суті, суд ухвалив - розглядати справу у відсутності позивача ОСОБА_4, відповідача ОСОБА_6, третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_5
Заслухавши пояснення сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити.
Згідно ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Згідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Згідно ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
В судовому засіданні встановлено, що 27.02.2006 року Лемешівською сільською радою Горохівського району Волинської області було зареєстровано шлюб між позивачем ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_3 25.12.2009 року згідно рішення Горохівського районного суду Волинської області шлюб між ними було розірвано. 18.10.2007 року між ПАТ КБ „ПриватБанк” та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № VOY0AW67020023, за яким відповідачу надано кредит для придбання транспортного засобу на суму 41868 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 0.84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та щомісячної винагороди у розмірі 0.40% від суми виданого кредиту, з кінцевим терміном повернення по 17.10.2012 року включно. Кредит погашено відповідачем ОСОБА_3 у повному обсязі 22.04.2010 року. Відповідно до біржової угоди серії АС № 006213, зареєстрованої Західноукраїнською товарною біржою за № Л-378 від 30 квітня 2010 року, ОСОБА_3 продано автомобіль „ВАЗ 210934-20”, 2007 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, відповідачу ОСОБА_6 З 30.04.2010 року вказаний транспортний засіб зареєстровано за ОСОБА_6 Зазначене підтвердили сторони в судовому засіданні, а також це встановлено з досліджених судом біржової угоди серії АС № 006213, зареєстрованої Західноукраїнською товарною біржою за № Л-378 від 30 квітня 2010 року (а.с. 5), кредитного договору № VOY0AW67020023 від 18.10.2007 року (а.с. 6-8), рішення Горохівського районного суду Волинської області від 25.12.2009 року (а.с. 9), реєстраційної картки АМТ (а.с. 33), квитанцій від 19.04.2010 року та 22.04.2010 року (а.с. 31-32), повідомлення ПАТ КБ „ПриватБанк” № 30.1.0.0/2-20110926/1749 від 29.09.2011 року (а.с. 35-37).
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не бере до уваги пояснень представника позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні та доводи позивача в поданій до суду позовній заяві в тій частині, що крім відповідача ОСОБА_3 кошти на погашення кредиту давали позивач ОСОБА_4 та її батько ОСОБА_5, якими спільно сплачено 100% вартості автомобіля „ВАЗ 210934-20”, 2007 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, а тому саме позивачу має належати вказаний автомобіль, оскільки вказані обставини не знайшли підтвердження в судовому засіданні та в їх підтвердження позивачем та її представником не подано відповідних доказів. Дані пояснення представника позивача в судовому засіданні та доводи позивача в поданій до суду позовній заяві, які ґрунтуються лише на припущеннях, спростовуються як поясненнями відповідача ОСОБА_3, так і дослідженими судом письмовими доказами, зокрема, квитанціями від 1.03.2010 року та 15.03.2010 року (а.с. 12), повідомленням ПАТ КБ „ПриватБанк” № 30.1.0.0/2-20110926/1749 від 29.09.2011 року (а.с. 35-37).
В судовому засіданні з пояснень відповідача ОСОБА_3 встановлено, що в зв’язку з відсутністю необхідних коштів для погашення отриманого кредиту на придбання транспортного засобу згідно умов кредитного договору № VOY0AW67020023 від 18.10.2007 року ним було отримано в позику кошти, за які в подальшому погашено у повному обсязі кредитну заборгованість, а для повернення позичених коштів –30.04.2010 року продано автомобіль „ВАЗ 210934-20”, 2007 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, відповідачу ОСОБА_6
Та обставина, що станом на березень 2010 року кредитна заборгованість мала місце, підтверджується дослідженими судом квитанціями від 1.03.2010 року та 15.03.2010 року (а.с. 12), повідомленням ПАТ КБ „ПриватБанк” № 30.1.0.0/2-20110926/1749 від 29.09.2011 року (а.с. 35-37).
Виходячи з наведеного, суд вважає, що біржову угоду серії АС № 006213, яка була зареєстрована 30 квітня 2010 року Західноукраїнською товарною біржою за № Л-378, відповідачем ОСОБА_3 було укладено як в своїх інтересах, так і в інтересах позивача ОСОБА_4 Підстав для визнання недійсною даної біржової угоди суд не вбачає. Автомобіль „ВАЗ 210934-20”, 2007 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, був зареєстрований за відповідачем ОСОБА_3, а тому позивач ОСОБА_4 вправі претендувати на отримання грошової компенсації Ѕ частини вартості транспортного засобу, що перебував у їх спільній сумісній власності.
Аналізуючи зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_4, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору –ОСОБА_5, до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про визнання недійсною біржової угоди серії АС № 006213, зареєстрованої Західноукраїнською товарною біржою за № Л-378 від 30 квітня 2010 року, про купівлю-продаж автомобіля „ВАЗ 210934-20”, 2007 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10-11, 14, 60, 88, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 203, 207-208, 215-216, 368-370 ЦК України, ст.ст. 60, 65, 68, 70-71 СК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
В задоволенні позову ОСОБА_4, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору –ОСОБА_5, до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про визнання недійсною біржової угоди серії АС № 006213, зареєстрованої Західноукраїнською товарною біржою за № Л-378 від 30 квітня 2010 року, про купівлю-продаж автомобіля „ВАЗ 210934-20”, 2007 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Маневицький районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя районного суду О.В. Невар
