АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження №11кп/774/296/13 Головуючий Дружинін К.М.
Категорія КК: ч.2 ст.186 Доповідач Косенко Л.М.
УХВАЛА
Іменем України
13 серпня 2013 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого Косенка Л.М.
суддів Крот С.І., Ферафонтова В.Ю.
при секретарі Галюлько Т.О.
за участю прокурора Грамма О.А.
захисників ОСОБА_1, ОСОБА_2
засуджених ОСОБА_3, ОСОБА_4
розглянула у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську кримінальне провадження № 12013040630000108 справу за апеляціями обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_4, захисників ОСОБА_1, ОСОБА_2 на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня 2013 року.
Цим вироком засуджені:
ОСОБА_3
ІНФОРМАЦІЯ_1,
раніше судимий,-
за ч.2 ст.186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років;
ОСОБА_4
ІНФОРМАЦІЯ_2,
раніше неодноразово судимий, останнього разу 27 вересня 2010 року за ч.2 ст.190 на 3 роки позбавлення волі, а на підставі ст.71 КК на 3 роки 3 місяці позбавлення волі. За постановою Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 5 червня 2012 року ОСОБА_4 на підставі ст.81 КК умовно-достроково звільнено від відбування покарання на 1 рік 6 місяців 1 день,-
за ч.2 ст.186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст.71 КК за сукупністю вироків ОСОБА_4 остаточно призначено покарання у виді 5 років 3 місяців позбавлення волі.
Згідно з вироком ОСОБА_3 і ОСОБА_4 визнано винуватими та засуджено за те, що 5 січня 2013 року поблизу будинку № 26 по вулиці Березинській у м. Дніпропетровську вони за попередньою змовою між собою відкрито із застосуванням фізичного насильства шляхом нанесення ударів руками і ногами в область голови й інших частин тіла потерпілій ОСОБА_5 заволоділи грошовими коштами останньої в розмірі 80 грн.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_1 просить вирок щодо ОСОБА_4 змінити, застосувавши до нього кримінальний закон за вчинене ним менш тяжке правопорушення. При цьому вона зазначає, що даний вирок не грунтується на достовірних доказах, а висновки суду побудовані на суперечливих доказах потерпілої ОСОБА_5.
Захисник ОСОБА_2 в апеляційній скарзі вказує на відсутність об'єктивних доказів, які б підтверджували вину ОСОБА_3 у вчиненні ним грабіжу, а тому вважає вирок щодо нього необгрунтованим. Захисник зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, що є підставою для скасування вироку щодо ОСОБА_3 і закриття кримінального провадження.
Обвинувачені ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у своїх апеляційних скаргах посилаються на ті ж доводи, які викладені в апеляціях їх захисників. При цьому ОСОБА_3 просить, як це видно зі скарги, вирок скасувати, а кримінальне провадження направити на новий судовий розгляд для встановлення істини і перекваліфікації його дій з ч.2 ст.186 КК на ст.125 КК, а ОСОБА_4 порушив питання про скасування вироку і перекваліфікації його дій з ч.2 ст.186 КК на ч.1 ст.122 КК.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду Дніпропетровської області, пояснення засуджених ОСОБА_3 і ОСОБА_4, які підтримали свої апеляційні скарги, доводи захисників ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про задоволення поданих ними апеляцій, міркування прокурора Грамма О.А., яка вважала вирок щодо обвинувачених законним і обгрунтованим, а призначене їм покарання таким, що відповідає вимогам ст.65 КК, перевіривши матеріали провадження й обговоривши доводи поданих апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Посилання в апеляційних скаргах обвинувачених та їх захисників на те, що досудове та судове слідство у справі проведено неповно, необ'єктивно, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та не підтверджені зібраними у ній доказами, є необгрунтованими.
Вивченням матеріалів справи не встановлено даних, які б свідчили про неповноту чи необ'єктивність дослідження слідчими органами та судом обставин кримінального провадження. Висновки суду про винуватість ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у вчиненні ними правопорушення, за яке їх засуджено, підтверджені розглянутими в судовому засіданні та викладеними у вироку доказами, яким судом дана належна оцінка.
Матеріалами крмінального провадження з'ясовано, що досудове та судове слідство у ній проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, таких порушень цього закону, котрі були б суттєвими і тягли за собою скасування вироку, у справі не допущено.
Суд у вироку навів докази по даному обвинуваченню і дав аналіз цим доказам після їх дослідження, тому не має підстав вважати, що по справі допущена суттєва неповнота досудового або судового слідства, яка викликає необхідність скасування вироку і закриття провадження або направлення справи на новий судовий розгляд чи перекваліфікації дій ОСОБА_3 і ОСОБА_4, про що йдеться в апеляційних скаргах.
З викладеними в апеляційних скаргах обвинувачених ОСОБА_3 і ОСОБА_4 доводами про те, що вони за попередньою змовою не вчиняли грабіж відносно потерпілої ОСОБА_5, колегія суддів не може погодитися.
Обвинувачені у своїх скаргах хоч і твердять про те, що вони не заволодівали грошима потерпілої, але водночас ОСОБА_3 і ОСОБА_4 взагалі не оцінюють власні дії та аналіз доказів, які суд поклав в основу обвинувального вироку.
Так, згідно з показаннями ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в судовому засіданні вони визнали, що у вказаний час і зазначеному місці вони зустрілися з потерпілою ОСОБА_5. Однак факт заволодіння ними 80 грн. в останньої заперечували.
Обвинувачений ОСОБА_3 розповів, що оскільки потерпіла була винна ОСОБА_4 100 грн., той почав вимагати від неї борг. При цьому ОСОБА_4 завдав ОСОБА_5 ударів руками і ногами, від яких вона упала і почала кричати. Визнав, що він також двічі вдарив потерпілу по ногам аби вона не лаялася нецензурними словами.
Обвинувачений ОСОБА_4 розповів, що при зустрічі з ОСОБА_5 він нагадав їй про неповернутий йому борг у сумі 100 грн. Визнав, що вдарив потерпілу в обличчя, а коли вона упала, то завдав їй 4-5 ударів ногою по тулубу.
Слід зазначити, що обвинувачені під час розслідування на допитах, на очних ставках з потерпілою, а ОСОБА_4 і під час відтворення обстановки й обставин події в присутності понятих, кожен по-своєму відтворюючи деталі вчиненого, наводив такі дані щодо своєї участі, якими, по суті, доповнював іншого і в таких спосіб викривав самого себе та співучасника у вчиненні правопорушення.
Посилання в апеляційних скаргах ОСОБА_4 на те, що під час розслідування на нього чинився тиск з метою отримання показань, які потрібні були слідчим, є безпідставними. Такі посилання ОСОБА_4 в судовому засіданні перевірялися і підтвердження не знайшли, про що обгрунтовано зазначено у вироку. Жодних доказів про недозволені методи слідства в апеляціях ОСОБА_4 та його захисника також не наведено.
Слід зазначити, що обвинувачені ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в апеляційних скаргах надаючи зазначеним обставинам свою особисту оцінку, не заперечували факт застосування фізичного насильства щодо потерпілої ОСОБА_5 При цьому вони визнали себе винуватими у вчиненні кримінального правопорушення і просили перекваліфікувати їх дії на інший кримінальний закон, який передбачає кримінальну відповідальність за менш тяжкий злочин.
Отже, поясненнями самих обвинувачених на досудовому розслідуванні та в судовому провадженні підтверджено, що 5 січня 2013 року приблизно о 23 годині вони із застосуванням фізичного насильства щодо ОСОБА_5 заволоділи її коштами, які потім витратили на свій розсуд.
Про достовірність цих зізнань ОСОБА_3 і ОСОБА_4, а, отже, про доведеність їх вини в зазначеному злочину свідчать й показання потерпілої ОСОБА_5, які наведені у вироку.
Потерпіла ОСОБА_5 пояснила про те, що пізно увечері 5 січня 2013 року біля магазину «Любава» на вул. Березинській у м. Дніпропетровську до неї підійшли раніше незнайомі їй ОСОБА_3 і ОСОБА_4. Останній сказав їй, що вона винна йому гроші і вдарив її кулаком в обличчя. Згідно з показаннями потерпілої вони вдвох примусово відвели її за кіоск, де завдали численні удари руками і ногами, після чого забрали у неї гроші у сумі 80 грн.
Такі самі показання ОСОБА_5 давала і на допитах, в тому числі на одночасних допитах її з ОСОБА_3 і ОСОБА_4, під час проведення впізнання обвинувачених, а також при відтворенні обстановки і обставин події, послідовно розповідаючи, де, коли і за яких обставин обвинувачені з застосуванням фізичної сили заволоділи її грошима.
Показання потерпілої ОСОБА_5 про обставини її побиття і пограбування обвинуваченими об'єктивно узгоджуються з даними довідки, виданою 6 січня 2013 року міською лікарнею № 6, згідно з якою у неї виявлені тілесні ушкодження в області голови і обличчя у виді струсу головного мозку і пароорбітальної гематоми зліва.
Про те, що дані показання потерпілої відповідають дійсності та є об'єктивними, свідчать її однакові показання на досудовому розслідуванні і в судовому провадженні щодо часу, місця і конкретних обставин заволодіння обвинуваченими її грошима. Крім того, показання ОСОБА_5 про обставини вчиненого щодо неї злочину узгоджуються із зізнаннями самих обвинувачених ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на розслідуванні і частково в суді про вчинені ними злочинні дії.
Під час вивчення матеріалів кримінального провадження також не виявлено даних, які б давали підстави вважати, що потерпіла ОСОБА_5 з будь-яких причин обмовила чи могла обмовити обвинувачених у зазначеному злочину.
З цих підстав не можна погодитися з доводами в апеляційних скаргах про те, що під час нападу на потерпілу остання перебувала в стані алкогольного сп'яніння, а тому надала недостовірні показання щодо наявності у неї грошових коштів, якими заволоділи обвинуваченні.
Наведені у скаргах твердження про те, що показання ОСОБА_5 під час розслідування і в судовому засіданні щодо обставин вчинення вказаного кримінального правопорушення не можна визнати достовірними через те, що вона безпідставно обвинувачувала ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у крадіжці й іншого майна, однак на досудовому слідстві таке звинувачення не знайшло свого підтвердження, також не заслуговують уваги з таких підстав.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час досудового розслідування показання потерпілої ОСОБА_5 в частині, де вона заявляла про викрадення у неї головного убору обвинуваченими, не знайшли свого об'єктивного підтвердження, сама потерпіла відмовилися від цих показань і пояснила причину, з якої могла допустити помилку. Однак ці неточності в показаннях ОСОБА_5, які є несуттєвими і стосуються другорядних деталей події, які не впливають на кваліфікацію дій обвинувачених, не можуть піддавати сумніву показання потерпілої про те, що обвинувачені з застосуванням фізичного насильства заволоділи її грошима у сумі 80 грн. Те ж саме стосується і свідчення потерпілої про те, скільки у неї було грошей та де вона їх зберігала на момент учинення на неї нападу.
Враховуючи наведене і те, що обвинувачення ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у заволодінні ними іншого майна ОСОБА_5 не пред'являлося названим особам, суд правильно оцінив показання потерпілої про заволодіння останніми лише в рамках того обвинувачення, за яким їх було засуджено, і надав цим показанням ОСОБА_5 доказове значення щодо зазначених у вироку обставин у сукупності з іншими доказами.
З цих підстав посилання обвинувачених та їх захисників на те, що суд у вироку посилався лише на суперечливі й непослідовні показання потерпілої ОСОБА_5, є безпідставними.
Проявів упередженості щодо ОСОБА_3 і ОСОБА_4 як з боку слідчих органів, так і суду вивченням матеріалів кримінального провадження не виявлено. Тому не можна погодитися з твердженнями засудженого стосовно того, що розгляд справи і досудове слідство відносно них велися упереджено, з обвинувальним ухилом.
Так, з матеріалів справи видно, що як органами досудового слідства, так і судом були досліджені всі докази, і кожному з цих доказів у вироку дана належна оцінка.
Та обставина, що слідство та суд по-іншому оцінюють докази, порівняно з оцінкою їх засудженими та їх захисниками, не свідчить про необ'єктивність чи упередженість слідчих органів і суду, на що є необгрунтовані посилання в апеляційних скаргах.
Таким чином, на підставах тих доказів, які були предметом дослідження і перевірки в судовому засіданні, з достатньою повнотою з'ясовано всі обставини вчинення ОСОБА_3 і ОСОБА_4 злочинних діянь.
З'єясовуючи зміст і спрямованість умислу обвинувачених, суд, як видно з вироку, врахував дані про те, що обвинувачені і потерпіла раніше не були знайомі, а так само поведінку ОСОБА_3 і ОСОБА_4 до, під час та після вчинення злочинних дій. Отже, суд мав підстави для висновку про наявність попередньої змови між цими особами, яка й визначила їх злочинну поведінку.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що немає підстав додатково з'ясовувати ще якісь обставини, які не мають значення для встановлення істини у справі, зокрема, дослідження даних про стан алкогольного сп'яніння потерпілої та тяжкості заподіяних їй тілесних ушкоджень тощо. З цих підстав посилання в скаргах про необхідність з'ясування деяких інших обставин, про що йдеться в апеляціях, не можна визнати обгрунтованими.
Наведеними доказами, яким суд дав належну оцінку, спростовуються твердження обвинувачених та їх захисників про те, що ОСОБА_3 і ОСОБА_4 не вчиняли грабіж чужого майна, що в справі немає об'єктивних доказів, які вказують на вину ОСОБА_3 і ОСОБА_4.
Не відповідають матеріалам кримінального провадження і доводи захисників ОСОБА_1 і ОСОБА_2, а також обвинувачених ОСОБА_6 і ОСОБА_4 стосовно відсутності доказів, які підтверджували заволодіння останніми грошових коштів ОСОБА_5 у вказаній сумі.
На підставі оцінки й аналізу наведених доказів, які повно і всебічно перевірялися в судовому засіданні, суд обгрунтовано визнав винними ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в пограбуванні ОСОБА_5 за обставин, наведених у вироку.
Отже, відсутні підстави для скасування вироку з мотивів неповноти досудового і судового слідства, про що, як це убачається з апеляцій, зазначають обвинувачені та їх захисники.
Суд правильно кваліфікував дії обвинувачених за ч.2 ст.186 КК України. За таких обставин вважати, що ОСОБА_3 і ОСОБА_4 необгрунтовано засуджено за вказані злочинні дії, немає підстав. Отже, підстав для перекваліфікації дій обвинувачених, на що є посилання в скаргах останніх, немає.
Вивченням матеріалів справи не виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання й закріплення доказів у справі, які б викликали сумніви в їх достовірності. Наявні у справі докази відповідають вимогам закону щодо допустимості, достовірності й достатності доказів.
Що стосується посилань ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на допущені під час досудового розслідування порушення їх права на захист, оскільки на їх думку слідчі відмовили їм в клопотанні запросити адвоката, то вони не відповідають матеріалам кримінального провадження і є безпідставними.
Так, під час розслідування справи обвинуваченим належним чином роз'яснювалися їх права, зокрема право мати захисника. Відповідно до розписок, наявних у провадженні, ОСОБА_3 І ОСОБА_4 на досудовому розсліддуванні від захисників відмовилися і свої права захищали самостійно, що не суперечить вимогам ст.52 КПК України. В судовому засіданні обвинувачені скористалися своїм правом мати захисників.
Покарання ОСОБА_3 і ОСОБА_4 призначено відповідно до вимог ст.65 КК з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, даних про особу винних осіб та всіх обставин справи.
Як видно з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_3 і ОСОБА_4 раніше неодноразово притягувалися до кримінальної відповідальності за вчинення умисних злочинів. Зазначений у вироку злочин, який згідно зі ст.12 КК є тяжким, ОСОБА_4 учинив протягом не відбутої частини покарання, призначеного йому попереднім вироком від 27 вересня 2010 року.
Колегія суддів вважає, що в зазначеному випадку покарання ОСОБА_3 і ОСОБА_4 визначено саме таке, яке є необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження вчинення ними нових злочинів. Підстав для пом'якшення покарання обвинуваченим колегія суддів не убачає.
Виходячи з наведеного, керуючись статтями 404, 407 КПК України, колегія суддів
Ухвалила:
Апеляційні скарги обвинувачених та їх захисників залишити без задоволення, а вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня 2013 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 залишити без зміни.
Відповідно до ст.426 КПК України на судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а обвинуваченими ОСОБА_3 і ОСОБА_4, які тримаються під вартою, - в той самий строк з дня вручення їм копії судового рішення.
Судді
