03.03.2013 Справа № 2605/16397/12
УКРАЇНА
ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА
04212, м. Київ, вул. М. Тимошенка, 2є
___________________________________________________________________________
ун. №2605/16397/12
Справа №2-756/392/13
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2013 року Оболонський районний суд м. Києва, в складі:
головуючого судді Диби О.В.
секретарі Підгородецької О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Військово - медичного управління Служби безпеки України, третя особа Служба безпеки України про поновлення на роботі та стягнення коштів за вимушений прогул, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду із вищенаведеним позовом до відповідача, в якому посилаючись на те, що його було звільнено під час перебування в щорічній відпустці та на те, що не було його призначено на іншу аналогічну новостворену посаду лікаря із загальної гігієни просив поновити його на роботі на посаді лікаря з гігієни праці, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та стягнути 20000 грн. моральної шкоди.
В судовому засіданні позивач та його представник підтримали вимоги позовної заяви та пояснили, що позивач має достатній рівень професійної підготовки для того, щоб працювати на новоствореній, аналогічній посаді лікаря із загальної гігієни, а відповідач, помилково вважаючи про відсутність у позивача відповідних знань та відповідного сертифікату із проходження відповідної спеціалізації відмовився призначити його на вакантну посаду лікаря із загальної гігієни.
Після дослідження письмових доказів представником позивача повторно було заявлено клопотання про витребування доказів та допит свідків однак, дане клопотання судом вже розглядалося і в його задоволенні було відмовлено.
Представники відповідача заперечували проти задоволення позовних вимог та зазначили, що реорганізація була проведена належним чином із відповідним завчасним повідомленням про це. Під час проведення реорганізації позивачу було запропоновано тимчасово перейти на посаду лікаря - стажиста та пройти відповідну спеціалізацію на посаду лікаря із загальної гігієни, (посаду яка була створена після реорганізації) однак позивач відмовився, після чого і був звільнений.
Щодо посилань позивача на те, що його було звільнено під час перебування у відпустці відмітили, що звільнення відбулося відповідно до норм чинного законодавства і заперечили факт звільнення під час перебуванні у відпустці.
Представник третьої особи заперечував проти задоволення позовних вимог, з підстав вказаних у запереченнях на позов.
Вислухавши пояснення позивача та його представника, пояснення представників відповідача, пояснення представника третьої особи, повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Як вбачається із матеріалів справи, наказом Голови Служби безпеки України від 03 квітня 2012 року № 127/ДСК "Про зміни в штатах Служби безпеки України та організаційні заходи" у період до кінця липня 2012 року було проведено реорганізацію відповідача шляхом скорочення санітарно-епідеміологічного відділу та посади лікаря з гігієни праці санітарно-гігієнічного відділення, яку обіймала позивач.
27.04.2012 року позивача було повідомлено про реорганізацію відповідача та скорочення посади лікаря з гігієни праці та запропоновано позивачу тимчасово перейти на посаду лікаря - стажиста із загальної гігієни до отримання позивачем сертифіката лікаря - спеціаліста із спеціальності «загальна гігієна». Дана обставина визнається сторонами та не потребує додаткового доказування.
Позивач відмовився від пропозиції відповідача щодо тимчасової роботи на посаді лікаря - стажиста із загальної гігієни та повідомив про те, що його диплому достатньо для обіймання посади лікаря із загальної гігієни без отримання відповідного сертифікату із спеціальності «загальна гігієна», оскільки на момент коли ним було отримано диплом, такої спеціалізації не було, а наказ Міністерства охорони здоров'я України від 25 грудня 1992 року № 195 "Про затвердження Переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною діяльністю" такої вимоги, для роботи на зазначеній вище посаді не передбачає.
З такими висновками позивача суд погодитися не може виходячи із наступного.
Під час розгляду питання з приводу правомірності дій відповідача при звільненні позивача з роботи відповідач повинен був керуватися Переліком вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною діяльністю, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25 грудня 1992 року № 195, Положенням про порядок направлення на стажування лікарів, які не працювали за спеціальністю більше трьох років, і про порядок їх наступного допуску до лікарської діяльності, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 березня 1993 року № 48, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 квітня 1993 року за № 19, Положенням про післядипломне навчання лікарів (провізорів), затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 липня 1993 року № 166, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 серпня 1993 року за № 113, Номенклатурою лікарських спеціальностей, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 грудня 1997 року № 359, зареєстрованою в Міністерстві юстиції 14 січня 1998 року за № 15/2455 та Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників (випуск 78, охорона здоров'я), затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22.03.2002р. № 117.
З пункту 4 та приміток до розділів I та II Переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною діяльністю, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25 грудня 1992 року № 195, слідує, що диплом Київського медичного інституту по спеціальності "гігієна, санітарія, епідеміологія" та кваліфікація "лікаря-гігієніста, епідеміолога", які має позивач, дають підстави зайняття ним лікарських посад всіх найменувань в санітарно-профілактичних установах, у тому числі лікаря-керівника, за умови отримання спеціальної підготовки у вищих навчальних закладах відповідно до вищезазначеного переліку та за умови наявності звання лікаря-спеціаліста з конкретної спеціальності.
На період вивільнення позивача він перебував на посаді лікаря з гігієни праці. До роботи на цю посаду був допущений до 01 січня 1993 року, і перебував на зазначеній посаді за відсутності спеціалізації з гігієни праці до чергової атестації на підставі пункту 2 Примітки до розділів І, ІІ Переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною діяльністю, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25 грудня 1992 року № 195, що підтверджується: свідоцтвом № НОМЕР_1 про складання іспиту з спеціальності після проведення передатестаційного циклу, посвідченням про проходження підвищення кваліфікації № НОМЕР_2 та посвідченням про проходження атестації № НОМЕР_3.
Відповідно до пункту 1 Положення про порядок направлення на стажування лікарів, які не працювали за спеціальністю більше трьох років, і про порядок їх наступного допуску до лікарської діяльності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 березня 1993 року № 48, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01 квітня 1993 року за № 19, лікар, який не працює більше трьох років за конкретною лікарською спеціальністю, не може займатись лікарською діяльністю з цієї спеціальності і повинен бути направлений на стажування. Перед направленням на стажування лікар на час стажування зараховується органом охорони здоров'я на посаду лікаря-стажиста в установу охорони здоров'я (третє речення пункту 3 Положення).
Відповідно до абзацу другого підпункту 2.1.3 пункту 2.1 розділу 2 Положення про післядипломне навчання лікарів (провізорів), затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 липня 1993 року № 166, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 серпня 1993 року за № 113, направленню на спеціалізацію в інститути (факультети) удосконалення лікарів (провізорів) має передувати заміщення лікарської (фармацевтичної) посади в закладах охорони здоров'я - інтерном (стажистом) з цієї спеціальності.
Номенклатурою лікарських спеціальностей, затвердженою наказом МОЗ України від 19.12.1997 № 359, зареєстрованою в Міністерстві юстиції 14.01.1998 за № 15/2455, спеціальність "загальна гігієна" визначена як окрема спеціальність.
Згідно з кваліфікаційними вимогами, що містяться у Довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників (випуск 78, охорона здоров'я), затвердженому наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22.03.2002 № 117, визначено вимоги до лікаря із загальної гігієни (за відсутності кваліфікаційної категорії): повна вища освіта (спеціаліст, магістр) за напрямком підготовки "Медицина", спеціальністю "Медико-профілактична справа". Спеціалізація за фахом "Загальна гігієна" (інтернатура, курси спеціалізації). Наявність сертифіката лікаря-спеціаліста. Без вимог до стажу роботи.
В судовому засіданні було встановлено та визнається сторонами факт того, що у позивача відсутній сертифікат по спеціалізації «загальна гігієна».
Як вбачається із листа МОЗ України від 12.02.2013 року №1102-07/21/4052 позивач буде мати право обіймати посаду лікаря із загальної гігієни після проходження курсів спеціалізації за спеціальністю «Загальна гігієна» і отримання ним сертифіката лікаря - спеціаліста. На час проходження курсів спеціалізації позивач може бути зарахована на посаду лікаря - стажиста із загальної гігієни і направлена керівником закладу охорони здоров'я на відповідні курси спеціалізації (т.2 а.с.24).
Аналогічну відповідь отримав представник позивача про наявність якої, суду повідомив представник третьої особи та надав відповідну копію (т.2 а.с.19).
Про звернення до МОЗ України за відповідним роз'ясненням представник позивача забув.
Таким чином судом було встановлено, що для призначення позивача на посаду лікаря із загальної гігієни йому необхідно мати відповідний сертифікат лікаря - спеціаліста за спеціальністю «Загальна гігієна», що отримується після проходження курсів спеціалізації. Вказаного сертифікату позивач не має так як і не має статусу лікаря - спеціаліста за спеціальністю «Загальна гігієна».
Щодо посилань позивача на те, що його було звільнено під час перебування його у відпустці, що є порушенням норм чинного законодавства то, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про відпустки» за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
26.07.2012 року позивач не звертався до відповідача з жодними заявами тобто, фактично відмовився від пропозиції щодо тимчасової роботи на посаді лікаря - стажиста так як і не зверталася із заяво про надання йому невикористаної відпустки.
Зазначені вище обставини визнаються сторонами та не потребують додаткового доказування.
З приводу стягнення моральної шкоди, то суд приходить до висновку про те, що така вимога є безпідставною, оскільки в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження посилання позивача на порушення відповідачем його прав, щоб призвели до настання негативних наслідків для позивача. А факти погіршення здоров'я позивача судом до уваги не беруться, оскільки вони були до звільнення позивача із посади.
Отже враховуючи наведене вище, суд вважає, що посилання позивача на порушення його прав при звільненні є необґрунтованими, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Наявні в матеріалах справи докази та пояснення сторін, висновків суду не спростовують.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 40, 235, 237 - 1 КЗпП України, ст. ст. 10, 57-61, 88, 208 - 209, 212-215 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військово - медичного управління Служби безпеки України, третя особа Служба безпеки України про поновлення на роботі та стягнення коштів за вимушений прогул - відмовити;
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду м. Києва протягом 10 днів з дня його проголошення через Оболонський районний суд м. Києва.
Суддя : О.В. Диба
