Копія
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
Іменем України
Справа № 2а-2132/12/2770
21.09.12 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ілюхіної Г.П.,
суддів Іщенко Г.М. ,
Єланської О.Е.
секретар судового засідання Радух Ю.А.
за участю сторін:
представник позивача, Управління Державної міграційної служби України в місті Севастополі- Хістов Вадим Юрійович, паспорт серії НОМЕР_1, виданий Білогірським РВ ГУ МВС України в Криму, 18.01.2002, довіреність № 9-10127 від 27.06.12
представник відповідача, - ОСОБА_5 - ОСОБА_4, посвідчення № 170, від 24.01.2011, договір 13.09.2012 ,
відповідач, - ОСОБА_5, посвідчення водія НОМЕР_3, від 26.04.2006,
розглянувши апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в місті Севастополі на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь (суддя Кириленко О.О.) від 13.09.12 по справі № 2а-2132/12/2770
за позовом Управління Державної міграційної служби України в місті Севастополі (вул. Пушкіна, буд.2, м. Севастополь, 99011)
до ОСОБА_5 (АДРЕСА_2)
представник відповідача: ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1, 99012)
про затримання особи без громадянства.
ВСТАНОВИВ:
Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 13.09.2012 у задоволенні позову Управлінню Державної міграційної служби України в місті Севастополі до ОСОБА_5, - відмовлено (арк. с. 42-44).
Постанова мотивована тим, що позивач - Управління Державної міграційної служби України в місті Севастополі передчасно просить затримати відповідача - ОСОБА_5 на термін до дванадцяти місяців, з поміщенням у Волинський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України, так як проаналізувавши зміст правових норм, що регулюють спірні правовідносини суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутні правові підстави для затримання відповідача, оскільки рішення про затримання іноземця чи особи без громадянства може бути ухвалено лише за умови необхідності забезпечення подальшого видворення іноземця чи особи без громадянства і лише після ухвалення рішення про примусове видворення такого іноземця чи особи без громадянства.
Не погодившись з рішенням суду, позивач - Управління Державної міграційної служби України в місті Севастополі, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення по справі (арк. с. 48-51).
Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: суд проаналізувавши чинне законодавство, невірно та помилково тлумачить ці норми права.
В судовому засіданні 21.09.2012 представник позивача наполягав на задоволенні апеляційної скарги, просив постанову суду першої інстанції скасувати, прийняти нову якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Відповідач та його представник наполягали на залишенні апеляційної скарги позивача без задоволення, а постанову суду без змін; повідомили, що відповідач користується паспортом громадянина України, який не вилучений і не знищений, має сім'ю: дружину і дитину та працює.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, встановила наступне.
Відповідач - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, постійно проживає на території України в місті Севастополі з 1998 року, АДРЕСА_2 паспорт громадянина України отримав в 2006 році. Працює у приватному підприємстві "Уксевфінінвест" на посаді - головного механіка.
27.11.2006 відповідно до Висновку службової перевірки по факту видачі паспорта громадянина України ОСОБА_5, встановлено та визнано, що паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_5 серії НОМЕР_2 виданий Нахімовським РВ МВС України в м. Севастополі 06.01.2006 є оформленим з порушенням чинного законодавства України та таким, що підлягає вилученню і знищенню (арк. с. 4-5).
27.07.2011 постановою Ленінського районного суду м. Севастополя у справі №1-155/2011/2703 клопотання представника потерпілого ОСОБА_6 - ОСОБА_7 та адвоката ОСОБА_8 про повернення кримінальної справи на додаткове розслідування - задоволено.
Кримінальну справу по обвинувачуванню ОСОБА_5, в скоєнні злочинів передбачених ст.ст. 190 ч. 3; 190 ч.4 КК України, ОСОБА_9, в скоєнні злочину передбачено ст.358 ч. 3 КК України повернено прокурору Ленінського району м. Севастополя для організації додаткового розслідування.
Запобіжний захід підсудних залишено без змін у вигляді підписки про невиїзд.
У задоволенні клопотання представників потерпілого ОСОБА_6 - ОСОБА_7 та адвоката ОСОБА_8 про зміну підсудному ОСОБА_5 запобіжного заходу з підписки про невиїзд на тримання під вартою - відмовлено (арк. с. 59-62).
Рішення мотивовано тим, що особа ОСОБА_5, достовірно не встановлена, є підстави вважати, що особа яка представляється як ОСОБА_5 таким не являється.
Правовідносини сторін регулюються Конституцією України, Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" №3773-VI від 22.09.2011 (далі - Закон №3773), Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні "№ 1110 від 17.06.2003 (із змінами та і доповненнями від 08.02.2012 №70) - (далі - Постанова №1110).
Суд першої інстанції здійснив аналіз вищезазначеного діючого законодавства України та дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону №3773, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Відповідно до пункту 6 статті 30 Закону №3773, типове положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Доводи позивача, що суд помилковим аналізом норм вирішив, що рішення про затримання іноземця чи особи без громадянства може бути ухвалене лише за умови необхідності забезпечення подальшого видворення іноземця чи особи без громадянства і лише після ухвалення рішення про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства, спростовуються наступним.
У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" №1 від 25.06.2009 з урахуванням змін та доповнень в редакції від 16.03.2012 викладена наступна правова позиція.
Позовна заява про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства може бути подана до суду разом з позовною вимогою про затримання, у той же час вимога про затримання може бути подана після вирішення вимоги про видворення іноземця чи особи без громадянства.
Якщо ці вимоги подані разом, то судам необхідно враховувати те, що вирішення вимоги про затримання є похідним від вирішення вимоги про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства. Водночас судам необхідно враховувати, що задоволення позовної вимоги в частині примусового видворення іноземця чи особи без громадянства не є абсолютним для вирішення позову в частині затримання. Однак слід мати на увазі, що у разі задоволення цих позовних вимог судом, рішення в частині затримання підлягає негайному виконанню, про що суди повинні зазначити в резолютивній частині постанови (пункт 9 частини першої статті 256 КАС України).
Позовна заява про примусове видворення іноземця та особи без громадянства та затримання вирішуються судом у місячний строк, якщо ж позовна заява про затримання подана до суду після вирішення позовної заяви про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства, то в цьому разі справа про затримання розглядається невідкладно (частина друга статті 183-5 КАС України).
Виходячи з положень частини четвертої статті 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та приписів частини другої статті 183-5 КАС України, позовна заява з вимогою про затримання іноземця чи особи без громадянства може бути подана до суду лише з метою забезпечення можливості подальшого видворення, тобто рішення судом про таке видворення повинно бути прийнято до вирішення питання про затримання або якщо такі позовні вимоги заявлені в одній позовній заяві, то під час вирішення такої позовної заяви. Тому судам слід мати на увазі, що адміністративний суд не має повноважень на затримання іноземця чи особи без громадянства до вирішення питання про примусове видворення такої особи. Тобто суд повинен відмовити в задоволенні позову про затримання, якщо таку позовну заяву подано до вирішення питання про примусове видворення.
Отже, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що рішення про затримання іноземця чи особи без громадянства може бути ухвалено лише за умови необхідності забезпечення подальшого видворення іноземця чи особи без громадянства і лише після ухвалення рішення про примусове видворення такого іноземця чи особи без громадянства.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції і містять невірні помилкові тлумачення норм права в обґрунтування своєї правової позиції.
Крім того, обставини, встановлені судом, дають судовій колегії право для висновку, що позов пред'явлено не з метою необхідності забезпечення подальшого видворення іноземця чи особи без громадянства, а з метою встановлення особи в кримінальній справі №680534 в зв'язку з відмовою суду змінити та застосувати запобіжний захід тримання під вартою в цій кримінальній справі.
Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.
Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.
На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, 183-5, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в місті Севастополі на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 13.09.12 по справі № 2а-2132/12/2770 залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 13.09.12 по справі № 2а-2132/12/2770 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя підпис Г.П.Ілюхіна
Судді підпис Г.М. Іщенко
підпис О.Е.Єланська
З оригіналом згідно
Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна
