Справа №1490/4749/12 19.11.2012 19.11.2012 27.11.2012
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц/1490/3135/12 Головуючий у 1-ї інстанції Ротар М.М.
Категорія 46 Доповідач в апеляційній інстанції Ямкова О.О.
УХВАЛА
Іменем України
19 листопада 2012 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючої: Кутової Т.З.,
суддів: Крамаренко Т.В., Ямкової О.О.,
при секретарі: Орельській Н.М.,
за участю: представника позивача - ОСОБА_2,
відповідачки - ОСОБА_3 та її представників - ОСОБА_4,
ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_6
на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 вересня 2012 року
за позовом
ОСОБА_6 до ОСОБА_3,
третя особа - Виконавчий комітет Вознесенської міської ради Миколаївської області
про визначення місця проживання малолітній дитини,
В С Т А Н О В И Л А:
29 травня 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, з ним.
В обґрунтування позову посилався на те, що він в зареєстрованому шлюбі з відповідачкою не перебував, але після народження спільної дитини надавав їй завжди допомогу. В квітні 2012 року відповідачка ОСОБА_3 залишила малолітню дитину на свою мати та пішла із дому, а та в свою чергу передала її позивачу, який є батьком дитини. З цього часу син ОСОБА_8 проживає з ним, знаходиться на його вихованні та утриманні. Мати дитини відвідувала її час від часу за місцем проживання позивача, але у зв'язку з висловлюваннями на його адресу щодо можливого відібрання сина, він змушений звернутися до суду із вказаним позовом.
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 вересня 2012 року в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким його вимоги задовольнити.
На його думку, суд першій інстанції не врахував, що відповідачка ухилялася від виконання своїх батьківський обов'язків, не має постійного місця мешкання, не отримує паспорт, а деякі її поступки мають асоціальний характер, що суперечить виконанню нею обов'язку щодо створення належних матеріально-побутових умов для виховання дитини.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першій інстанції керувався тим, що мати і батько позитивно характеризуються, обидва не працюють, знаходяться на повному забезпеченні своїх батьків, а тому умови для проживання сина у батька та матері майже рівні. Фактів зловживання відповідачкою спиртними напоями або наркотичними засобами, допущення нею аморальних вчинків, які б перешкоджали нормальному розвитку дитини та її спільному проживанню з матір'ю, позивачем у судовому засіданні не доведено. Тому за висновком місцевого суду, підстав для розлучення дитини зі своєю матір'ю не має.
З такими висновками суду слід погодитися.
Так, згідно зі статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
Відповідно до статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають значення.
При вирішенні справи судом встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, який після свого народження спочатку проживав спільно з батьками, а після припинення їх спільного проживання - з матір'ю.
Між тим, у квітні 2012 року відповідачка добровільно залишила сина, та він з цього часу знаходиться на утриманні та вихованні позивача.
За висновком виконкому Вознесенської міської ради як органу опіки та піклування від 23 квітня 2012 року (а.с.12-13) слідує, що, обстеживши матеріально-побутові умови як ОСОБА_6, так і ОСОБА_3, установлено, що: батько має добрі умови для спільного проживання з дитиною, окрему кімнату у будинку, що належить його батькам, приділяє багато уваги сину, піклується про дитину, забезпечує його одягом та харчуванням за віком, оскільки дитина знаходиться на штучному годуванні, та приймає заходи до належного медичного обстеження дитини (а.с.8). Мати дитини - неповнолітня ОСОБА_3 проживає у невеликому будинку, що належить на праві власності її вітчиму, та складається із двох житлових кімнат. В маленькій кімнаті, де до квітня 2012 року вона проживала з дитиною, також проживає її мати - бабуся спільно з вітчимом, а в іншій кімнаті будинку - рідні сестри відповідачки. В квітні 2012 року ОСОБА_3, після конфлікту в своєї родини, покинула дитину та проживала у будинку сусідки, у зв'язку з чим бабуся передала онука на виховання його батьку - позивачу по справі. Тому виконком Вознесенської міської ради як орган опіки та піклування вважає можливим визначення місця проживання дитини з батьком.
Разом з тим, за актом, складеним 5 листопаду 2012 року представниками органу опіки та піклування, в будинку, в якому відповідачка з 10 жовтня 2012 року має постійне зареєстроване місце проживання, для неї та її сина виділена окрема житлова кімната, в якій проведено косметичний ремонт та встановлені меблі, необхідні для проживання матері з малолітньою дитиною.
З наданих відповідачкою матеріалів також убачається, що на час народження дитини ОСОБА_3 змінила свою поведінку на позитивну, у вчинені протиправних та інших асоціальних дій помічена не була, а також продовжила навчання у вечірній школі, у зв'язку з чим була знята з обліку ВКМСД Вознесенського МВ УМВС України в Миколаївської області.
Тому доводи апелянта на відсутність у матері дитини постійного зареєстрованого місця проживання, схильності до бродяжництва та асоціальних дій, не можуть бути прийняті до уваги, так як на час розгляду справи мати змінила свою суспільну поведінку, здійснила реєстрацію свого місця мешкання та ставлення до дитини.
Отже, з викладеного слідує, що обидві сторони відповідально ставиться до виконання своїх батьківських обов'язків, мають позитивні характеристики, та належні умови для забезпечення малолітній дитини. Виключні обставини, які дають підстави для розлучення малолітній дитини з її матір'ю, у відповідності до принципу 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року та змісту статті 161 СК України, судом не встановлені.
За таких обставин, суд першої інстанції, в межах заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідив обставини справи, належно оцінив надані сторонами докази і дійшов вірного висновку щодо відмови у задоволенні позову.
Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 не спростовують висновків місцевого суду, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення, ухваленого з додержанням вимог матеріального і процесуального права. В зв'язку з чим, апеляційна скарга в силу ч. 1 ст. 308 ЦПК підлягає відхиленню.
Керуючись статтями 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити, а рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 вересня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуюча
Судді
