ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 2-а-1566/11/0206
Головуючий у 1-й інстанції: Воробйов В.В.
Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2012 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючий суддя: Матохнюк Д.Б.
судді: Курко О. П. Совгира Д. І.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Замостянському районі м.Вінниці на постанову Замостянського районного суду м.Вінниці від 29 березня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Замостянському районі м.Вінниці про перерахунок пенсії,
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернулася в суд з позовом до управління Пенсійного фонду України в Замостянському районі м. Вінниці про визнання дій відповідача протиправними та зобов'язання нарахувати та виплатити недоплачене підвищення до пенсії у вигляді державної соціальної допомоги як дитині війни з 15.08.2010 року по 15.02.2011 року та в подальшому.
Постановою Замостянського районного суду м. Вінниці від 29 березня 2011 року позов задоволено частково: визнано дії відповідача щодо не нарахування та не виплати державної соціальної допомоги як дитині війни протиправними; зобов'язано відповідача провести перерахунок та виплату належних позивачу виплат, згідно ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи із розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 15.09.2010 року по по день припинення права на таку допомогу, з урахуванням вже проведених виплат. В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з даною постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження при апеляційному розгляді справи, позивач має статус дитини війни та відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" має право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Ст. 7 вказаного Закону передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене колегія суддів не приймає до уваги положень ч. 3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій призначених згідно з цим законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсій за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячної державної соціальної 30 % доплати до пенсії, як дитині війни.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється, у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.
Право позивача на отримання підвищення до пенсії відповідно до вимог ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" не залежить від наявності чи відсутності грошових коштів та належного фінансування, таке право надане державою і закріплено Законом України "Про соціальний захист дітей війни".
Оскільки таке право декларовано державою, то відповідно держава, через створені нею органи, в даному випадку органи Пенсійного фонду України, і несе обов'язок по своєчасній та повній виплаті підвищення до пенсії саме у розмірах, які нею ж визначені та закріплені в Законі.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент звернення позивача до суду, нарахування доплати до його пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" відповідачем не здійснено. Всупереч положенням вищенаведеної норми права позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалось відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530.
З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, Закон України "Про соціальний захист дітей війни" має вищу юридичну силу в порівняні з Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530. Отже, відповідач не правомірно виплачував щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі ніж це передбачено ст. 6 зазначеного Закону.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо відмови в частині позовних вимог позивачу, а саме, щодо проведення перерахунку та виплати підвищення до пенсії в подальшому та в свою чергу, зазначає, що заявлений позов в цій частині задоволенню не підлягає, такі позовні вимоги суперечать змісту законодавства, оскільки судове рішення повинно бути наслідком чинного правового регулювання, а не обмежувати волю законодавчого органу в майбутньому змінювати правове регулювання суспільних відносин.
При цьому суд апеляційної інстанції не заперечує права Позивача на одержання пенсії в подальшому в розмірі, визначеному законами України, разом з тим реалізація такого права повинна відбуватися в межах правових норм чинного законодавства України.
А тому на думку колегії суддів, суд першої інстанції обрав вірний способ захисту порушеного права позивача, зобов'язавши відповідача здійснювати виплату позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком по день припинення у нього такого права.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 183-2, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України , суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Замостянському районі м.Вінниці, -залишити без задоволення, а постанову Замостянського районного суду м.Вінниці від 29 березня 2011 року, -без змін.
Відповідно до ч. 10 ст. 183-2 КАС України у разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції є остаточним та оскарженню не підлягає.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Курко О. П.
Совгира Д. І.
